. Це був 1992 рік. В наше місто почали приїжджати проповідники і я старанно відвідувала всі євангелізації і на кожній з них я виходила каятися, коли закликали, але нічого не розуміла. А ще у мене було бажання отримати Біблію. На роботі, де я працювала, всі знали це моє бажання. Одного разу прийшли мої колеги з сусіднього відділу і сказали що Біблії дають на курсах по вивченню Біблії, якщо я хочу. Я зразу ж після роботи пішла на ці курси, які проходили на вул. Анрі Барбюса в підвалі житлового будинку. І ось я на курсах – декілька молодих хлопців - ведучих, невелике приміщення, десять слухачів і в тому числі і я. Спочатку вони прочитали Матв.22:37 і Ів. 3:16 і запитали, чи хочемо ми покаятися. Я зразу ж покаялась. На слідуючий день я роздумувала і запитувала у Бога, як це Його можна любити всім серцем, всією душею і всім своїм розумінням. Я не розуміла і говорила Богові – чи я повинна ввесь час думати про Нього? З дитинства я знала, зі слів моєї бабусі, що кожного ранку треба молитися: читати «Отче наш і інші молитви, коли йдеш в дорогу – читати Псалом 90. У бабусі це було переписано в зошиті. Кожного вечора каятися – читати Псалом 50 – бабуся це робила постійно. Також молитися перед прийняттям їжі і після прийняття, молитися перед роботою і після роботи, а любити Бога ніхто не говорив. І я почала з жадобою шукати у Біблії що про це написано. В ІІ післанні Івана 1:6 я знайшла що любов – це виконання Божих заповідей і життя згідно них. Ще про це говорить Ісус в Івана 14:15. Отже щоб виконувати я з великою жадобою почала вивчати Слово Боже. Дуже вдячна одному з перших моїм духовних наставників – брату Андрію, який вів домашню групу – я почала її відвідувати. Він нам давав домашні завдання, учив розмірковувати над Словом Божим і привчив нас вивчати окремі вірші з Біблії на пам’ять. За це я дуже вдячна Богові.
